Урочиста шкільна лінійка, мелодія останнього дзвоника — усе це, здавалося б, такі звичні для школи речі, то чому ж щороку вони додають смутку у наші серця? Над цим питанням, мабуть, більше замислюються вчителі та батьки випускників.

     Проте, мимохіть і дев’ятикласники починають розуміти, що щасливе і безтурботне дитинство закінчилось. Ось воно, разом з тією дівчинкою, яка, посміхаючись, щосили виграє дзвоником на шкільній лінійці, відходить у небуття. І від розуміння того, що вже ніколи більше тебе не покличе оцей самий набридливий дзвоник на урок, на перерву, стискається серце.  
 Але реальність залишається реальністю. І ось уже в синьому небі прощально кружляють жовті та блакитні кульки. Вони, як і ми – випускники, прагнуть злетіти якомога вище, пізнати досі ще непізнане. Проводжаємо очима  в небесну синь свої мрії і щиро віримо, що вони обов’язково здійсняться.